Дорогою стріли

Борис Мозолевський

Остання січ

Шалений лет - і потяг проминув

Кривого Рога димарі червоні.

Вони услід рвонулись, наче коні,

І стали. Й попливли у далину.

І знову лет - крізь відстані, крізь ніч,

Крізь кімерійство, скіфство, половецтво.

І потяг мчить, немов стріла ловецька,

І цілий всесвіт падає навстріч.

Куди цей лет? Мовчить німа пітьма.

Якби ж під неї зазирнуть могли ми!

У вічність обсипаються могили -

Ні відгуку, ні просвітку нема.

Дорогою стріли віки пройшли, -

Всі формули, всі знаки постирали.

Дорогою стріли, де йшли воли,

Загвинчуємось в космос по спіралі...

...Так думав я, так я верстав ту ніч,

Минаючи прадавні кочовиська.

Попереду була остання Січ -

Покровська, може, може - Чортомлицька, -

Хто зна, хто зна? Тепер про те не вчать.

Вже й ті знання, неначе лід, розтанули.

На них міцну поставлено печать:

Ні першої не знаєм, ні останньої.

Неначе тут козацтво й не гуло,

Боронячи наш край від супостата.

Неначе тої Січі й не було -

Розорана, розтерзана, розп'ята,

Залита водосховищем гнилим,

Дощенту перекопана кар'єрами,

Немов на тому й робимо кар'єру ми, -

Чим більше нашим предкам дозолим.

Як тільки їхню пам'ять не ламали!

Аж поки схаменулись: - О-го-го! -

А звідки ж проститутки й наркомани?

Та звідти ж, із безпам'ятства того.

Якби ж душа високим їм горіла,

Хіба б вони топили в чарці світ?

Самі ж ми підрубали їм коріння,

А нині ще й клянем за сухоцвіт.

А хто ж нам затикав роти раніше,

Коли вони були іще малі?..

Чорнобиль, хлопці, - страшно.

Та страшніше -

Новітнє яничарство на землі.

Не знаючи тепла своєї віті,

Воно ж не може серцем проясніть!

Від нього всі Чорнобилі на світі, -

Збагніть самі це й іншим поясніть.

Рівняйте крок і злет свій по Росії,

Та тільки знайте: душі оживим

Лише у «Подражанії Осії»,

В посланії «І мертвим, і живим...».

Не дайте, як овець, вас гнать до гурту!

Ми - люди, ми - суспільство, а не гурт.

Не вірю я, що всі ми вже манкурти:

Ставайте поруч, хто ще не манкурт.