Пухнаста казочка

А чи знаєте ви, що є на світі котики, які називаються Вербовими? А ви знаєте, чому вони так називаються? Не знаєте? То я вам розповім.

  Сталося це ранньої весни, коли поля та ліси, сади й городи ще були вкриті снігом. Але сонечко вперто поверталося кожного ранку, аби подарувати крихту тепла змерзлій землі. Одного дня, коли дерева вже відчули подих весни, прокинулися у своїх ліжечках і маленькі пухнасті котики. Вони солодко потягувалися, вигинали спинки і мружили оченята.

  Коли це - Тук-тук! - почулося за вікном. "Ой, що там таке?" - стрепенулися котики.

  І тут сталося дивовижне! По хатинці забігали зайчики! Та не прості, а Сонячні! Вони стрибали з ліжечка на ліжечко і лоскотали котиків: то за ніс вхоплять, то за хвостика смикнуть, то за вушко потягнуть.

- Прокидайтеся, соні! - галасували Сонячні зайчики, - Весна надворі! Ходімо гратися до річки!

- Ну добре, добре! - замахали лапками котики, - Вже йдемо!

  І весела пухнаста ватага вирушила до річки. Поспішають Сонячні зайчата. Виблискує сніг під м'якенькими лапками. Ось уже і річка поряд, а біля неї самотня верба похилилася, дрімає ще, чекає на справжнє тепло. Та хіба ж тут подрімаєш? Такий галас зчинили котики і зайчики! Бігають, стрибають, перекидаються один через одного, та аж заливаються сміхом!

  Радіє Сонечко, дарує своє тепло землі. Стала прокидатися стара верба. Навіть злежаний сніг біля її стовбура почав танути, та все швидше й швидше! І ось уже задзвеніли струмочки, заспівали дзвінкими голосочками.

- Ой! - злякалися котики, кумедно переставляючи лапки, - Мокро! Холодно!

  І неначе по команді, прожогом вискочили на вербу! Вчепилися кігтиками за вербові гілки, міцно тримаються. Як не кликали їх Сонячні зайченята - не хочуть котики злазити.

- Е, ні, - казали вони, - хвостики забрудняться, лапки змокнуть! Нам і тут добре!

  Зашуміла стара верба:

- Залиште їх, нехай собі сидять. І ви, зайченята, сідайте, моїх гілочок на всіх вистачить.

- Дякуємо, - відповіли Сонячні зайчики, - та нас вже Сонечко кличе. Бувайте, Вербові котики! До завтра!

  Відтоді і стали котики називатися Вербовими. І щовесни пробуджують їх від сну веселі друзі, Сонячні зайчики. А стара верба радіє пухнастій компанії - весело разом весну зустрічати.

Автор: Тая