Сизигії більмо, дороги паділ,
липуча плазма ночі - чeрнi мед.
Бджолярні зорі снять у чорносадді
пилком од нововибуху крещенд.
А ти зодітий духом у клітину-
у плоті обверлочений пунктир,
кометно падав нині, до неспину,
у сутінко-млекотний потаймир.
душа завовкулачена пітьмою,
в журну задраперована габу,
дозволь я ці програми перекрОю,
в яких тобі наречено плавбу.
Лечу тя з трясовини визволяти,
iз тріoшістя, з адозшестя, із...
наіклені учусь минати ґрати,
латати душу зболену до сліз.
за тебе в тінь, у рінь - на дно за тебе,
крильми об замуровану замеж,
у твані муть, холодно- скельні склепи,
в матерій темних незглибини теж...
із кігтів крово-готської упирки,
із пащ i ошелешених осмут,
зіниці зором одсмокчу..!О, мірку б,
щипочок віри- спротив од отрут!
я кречетом утну ворота знижень
і видобуду тя на білий світ...
Нестомний Янгол у молитвi вижне
спасіння сходи - в Небо переліт.
Автор: Роксолана Вірлан
Немає коментарів:
Дописати коментар