У ЛОНІ ІНЬ ТА ЯНЬ

Наталія Крісман

Я чую твою тишу, вона бринить бажанням,

 Вона пульсує в скронях, в інерціях тремтінь

 Крила, що Вічність пише в обіймах у світання,

 В магічному полоні безмежжя Янь та Інь.

 Я бачу твою тишу у місячному сяйві,

 В палітрі у веселок, які стремлять увись,

 У сновидіннях віщих, у римах життєдайних -

 Тужливих і веселих, що ніжно обнялись.

 Спиваю твою тишу, мов те чарівне зілля,

 Що пристрасті бентежить і збурює думки.

 Я вже на дотик ближче. До тебе шлях осилю,

 Не знаю я обмежень - нестримний дух такий!

 Хоч я на подих ближче до свого божевілля,

 Та краще в нім лишатись, лише б жива душа,

 Аніж у попелищі, яке покрите цвіллю,

 В якім навколо грати і небеса дощать.

 Вдихаю твою тишу, як ту цілющу прану,

 Яка мене по вінця наповнює життям,

 І в серця мого нішах правічний лід розтане,

 І світлом одкровення наповниться мій храм.

 Впускаю твою тишу у вікна мого серця,

 Тепер в його оселі зникає тінь оман.

 Я вже піднялась вище. Ось янгол мій сміється

 І ніжно крила стелить у лоні Інь та Янь...