ЖИВІ МЕРЦІ
I
Вже вам нічого
не болить,
Хіба сусідове
корито,
Що в нього,
бачте, більш налито,
Тож як би ще й
собі підлить
Чи хоч сусіду
дозолить?..
Нащо пишу я ці
слова,
Коли вони для
вас трава?
Ви їх не
станете й читати,
Бо вже завчили
дві цитати,
А більше мозок
не прийма —
Клітини
вільної нема.
Ні, ні, не вам
слова оці,
Бо ви давно
уже мерці.
Не ті мороки
вас обсіли:
Вам цвях у
власнім каблуці
Кошмарніш
пекла Хіросіми.
Але живі на
світі діти,
Яким цим
світом володіти.
Я свято вірю,
що вони
Підуть від
вашого порога
І людську
оберуть дорогу,—
Не ваші, а мої
сини.
II
У мезозойську
вгризшись еру
І ще в десятки
інших ер,
Поки робили ви
кар’єру,
Вони зробили
цей кар’єр.
Над ними грає
небо чисте,
Під ними —
вічність промовля.
Ото, даруйте,—
“кар’єристи”!
На їхнім тлі
ви просто тля.
Згниють із
вами ваші крісла.
Втечуть з
коханцями жінки.
А цей кар’єр —
і нині, й прісно,
І як не кинь,
а на віки!
Немає коментарів:
Дописати коментар