Так довго мріяв мовить я

Дмитро Борзаниця

Так довго мріяв мовить я,

Про що?.. То мрія не моя.

Чужа то мрія, марна мрія,

Що продається, мов повія.

І не моя, лихая.

Я щастя іншого не знаю

Окрім того, чужого щастя,

Що в лісі має заховаться

Від моїх поглядів.

І ті, вже не мої,

Якісь лихії,

Мов лезо лютої завії

Обличчя ріжуть. Вічний сум

Чужих ховає безліч душ.

Але ж чужих, страшних, не рідних,

Що наче звук по трубах мідних

Течуть на волю крізь вуста,

Підкорені чужій свободі.

Така ся доля! Жах та й годі!

Ну що ж тепер, померти? Ні!

Можливо хоч колись пісні

Із вуст моїх поллються рідні,

Чутливі, лагідні, привітні.

Немов весняний той струмок,

Що мавку зваблював. Мов квітка,

Що для метелика завжди

Лишається така привітна.

А може й ні! Мабуть ніколи

Не прийде щастя, бо ж відколи

Був створений сей грішний світ

Минуло вже багато літ,

А люди забуття чекають.

Воно не прийде, проклинають

Вуста, що волю дають слову,

Чужому слову. Мрія та

Дана з мільйона лиш одному.

Ми все надіємось! Журливо

Шумить столітній дуб. Можливо

Він не побачить наших мрій.

Тай байдуже йому. Бо ж бачив

Загибель всіх людських надій.

 29 січ. 2003 http://www.borzoj.org.ua/