Дмитро Борзаниця
присвячується П. Ворньку
Люблю ходити я
дрімотним лісом,
Що
накривається вже ковдрою зірок.
А у прогалині
поміж дубами
Сріблястим
дзеркалом блищить ставок.
На березі його
ми бачили майбутнє,
Оспіваний схід
сонця солов’єм.
І зустріч наша
із тобою незабутня,
Що журавлі
віднесли спогади ключем
Про ту весну
ніколи не забути
Твоє обличчя
серед земляник
Прогулянки між
тернів соновитих,
Що пам’ята їх
місяць-молодик.
Люблю завжди
приходити до лісу,
Любив його з
подякою і ти.
Бо ж
партизаном був й всю Україну
Пройшов ти під
покровом темноти,
А він,
старезний, захищав дитину
Своєї кровію
умитої землі.
Свою надію і
свою кровину,
Що ліс сходили
ніженьки малі,
Ти був героєм
слова, думки й дії.
Для щастя краю
все зробив, що міг.
Плекав природу
і її надії,
За все життя
не впав ніколи з ніг.
Любив складати
пісні, що для народу
Народними
звучали по вустах.
І все життя
шукав покою в лісу,
А він гойдав
тебе з малого на гілках
Своїх дерев
могутніх. Я вклоняюсь
Талантові
твоєму і душі.
Земляче мій,
тобою я пишаюсь.
Несу тобі я
квіти запашні.
Немає коментарів:
Дописати коментар