Вплетіть,
матусю, свічечку в колосся
І запаліть, поставте на
вікні...
Може в
цю пізню перемерзлу
осінь
Сюди вернутись
випаде й мені...
Може і
я в холодному
тумані
Свою стежину
в дім наш
віднайду...
І зажевріють
кетяги багряні
Калини,
що зосталась у саду
І запеклась
кривавою росою,
Неначе спалах
східної зорі,
Коли мене
смертельною косою
Підтяв безжальний
голодовий рік...
Насипте,
мамо, пригорщу пшениці
І залишіть
яріти на вікні.
Цей запах
хліба...Він і досі
сниться,
Колоссям проростає
у мені...
Я ним
ніяк насититись не
можу,
Крізь темний
морок в розпачі
кричу!..
Згадай про
нас, заморених, мій Боже,
І запали
вселенськую свічу...
25.11.2011
Наталя Данилюк
Немає коментарів:
Дописати коментар