Чи то так лист тривожить душу,
Чи манить так дівоча врода,
Вже все одно - зізнатись мушу,
Яка ж у тому насолода!
Так серце тьохкає бентежно,
І кров у жилах потряса́,
І тихо, ніжно й обережно
Я ледь шепчу - яка краса.
Завмерли губи на півслові,
Спинились думи на ходу, -
Осінні паростки любові -
І я німий до них іду.
Та і до чого тут промова?
Ковтай спокусу до кінця,
І ані звуку, ані слова,
Лише молитва до Творця.
17.10.2013р.
Василь Ковтун
Немає коментарів:
Дописати коментар