Мій крик душі в сто крат гучніший!
Напевно це не просто крик!
Це жаль і смуток від утрати,
Що мала розвінчати міф!
Ми втратили, на жаль, найкращих
Відверто щирих й молодих!
Скажи тепер, безжальна влада
За що ховали їх усіх?!
Ще не отямились від болю,
А в спину знову гострий ніж,
Яким ви краєте країну,
Що помирає босоніж!
Розчарування?! Ні – це шок!
Кому дісталась Україна?!
Напевно –це страшний урок
І кара за сліпу довіру!
Амбіції, пріоритети,
Жага наживи, кабінети,
Все це присутнє звідусіль,
Але навіщо в рану сіль?!
Вас не лякає людський осуд?
Побійтесь Бога! Прошу, Досить!
Так, ми безсилі і слабкі,
А в небесах наші брати!
Вони боролись за свободу
Від вражих клятих кайданів,
А ви забули досить швидко,
Чим ви завдячуєте їм!
Отже скажу я на останок,
Тобі керманич, – СХАМЕНИСЬ!
За те, що ти зустрів цей ранок
«Небесній сотні» помолись!
|
Немає коментарів:
Дописати коментар