Мій край

             Нескореній ворогом Герою України Надії Савченко

Не знаю я такого краю,

Щоб був зневажений, як мій,

Де по-живому землю крає

І нищить рід мій лиходій.

Вже не впізнати схід – руїна.

Кордон – лиш назва, що кордон...

У досі вільній Україні

Людей хапають у полон.

Захисників землі своєї

Везуть в кайданках в тюрми зайд,

Де судять віддано лакеї,

Як завойовник наказав.

Йдуть без кінця "двохсоті" – вбиті.

І не спиняється розбій.

Чи є де край у цілім світі,

Щоб був сплюндрований, як мій?

І не питай – ніде немає.

Дав, Боже, ти таких братів,

Що мій народ і край мій крають,

Як завойовник захотів.

Якщо ти є, а я в це вірю

І не прошу нічого, крім:

Допоможи спинити звіра,

Що так підступно вдерся в дім.

Є ж суд і Твій, і суд сумління –

Не в тих, звичайно, хто вбива,

Але у світ – твоє творіння –

Вже цілить, Господи, Москва!

Одне-єдине всім у світі

Це слово мовити – спиніть!

Щоб Україні й світу жити,

А не вмирати на війні.

Невже оглух, осліп Ти, Боже!

Ні-ні, почуєш Ти мене.

Чи й Ти підкуплений теж, може?

Свят-свят – тоді всьому кінець!

Але тому не бути, вірю,

Бо нищить зло Творець добра.

Світ об’єднається. І звіру

Намаже п’яти ще мій край.

Стояти осторонь не гоже,

Коли йде з ворогом двобій.

Рятуймо світ і край мій, Боже!

Допоки світ є. Й край є мій.

Іван Левченко, першодрук, 5 березня 2015 року