Як швидко за вітром летять літа

Як швидко за вітром летять літа,
Уже і осінь фарбує коси,
Уже й хода моя щось не та,
Уже й не бігаю стернею босим.

Зім’яли зморшки моє чоло,
Завмер у думі якійсь глибокій,
Колись все тихо не так було,
Не мало серце надмірний спокій.

На плечі давить років тягар,
І з кожним рухом грубіють руки,
Котел життєвий спускає пар,
У циферблата стихають стуки.

Життя неначе в ході місток,
Від пуповини у даль далеку,
І кожний подих – то є ковток,
Долання спраги в безжальну спеку.

З’їдають миті життєву путь,
Не мають сили у тім спинитись,
І я ковтаю жадану суть…,
І все не можу ніяк напитись.

01.08.2013р. Василь Ковтун