Стрілись двоє на кордоні:
Із Росії окупант –
В формі зовсім невідомій –
Й прикордонник наш Іван.
А наказано Івану:
Що б не трапилось – терпи!
Хай там навіть бити стануть,
Вже не кажучи про кпин.
Пояснили Йвану чітко:
Провокують – ти мовчи!
Бо війна почнеться, тільки
Перший постріл прозвучить.
Не натрапивши на спротив,
Знахабнілий окупант
Лупцював Івана доти,
Доки зброю здав Іван.
В кут забився на підлозі.
Окупант сидить при нім
І тримає ув облозі…
Ви не вірите мені?
Ну, гаразд, не на кордоні –
В Балаклаві отак є:
Із морської охорони
Хлопців наших брат наш б’є:
Захопив вже їх частину
І під дулами трима.
Так недовго й Україну
Візьме з нами усіма.
Ні, вже вибачте, хлоп’ята:
Окупанту відсіч слід
Не гадаючи давати,
Хай він навіть брат-сусід...
Караульної є служби
Чітко писаний статут:
Про яку йде мова дружбу,
Як стоїш ти на посту?
Досить вже хохлами бути:
На своїй живем землі.
Як велять чинить статути,
Так і діяти нам слід.
І ніяких перемовин:
На замок усе – і край!
А порушить хто умови,
На ураження стріляй!
Хай там перший постріл – вгору!
В ціль наступний – акурат!
Окупант – це завжди ворог.
А який же ворог – брат?
Він вернути хоче банду –
Ту, що наш Майдан прогнав.
Тож, виходить, окупантів
Треба в шию гнати нам!
Бо інакше не затихнуть.
Їх інакше не спинить.
Але й мир у рабстві їхнім
Гірший всякої війни!
Перевірено віками:
Нащо ґулі набивать?
Краще будьмо козаками,
Щоб відчула це Москва!
Знаю: в нас терпіння стачить.
І наказ же є наказ.
А давати треба здачі!
Й випроваджувати – час!
Іван Левченко, з книги "За журавлями",
Жовква, 2014 року; першодрук 4 березня 2014 року
Немає коментарів:
Дописати коментар