Нездоланність нації

Хліборобською працею,

Де думки – про врожай,

Ти живеш, моя націє,

І уродить нехай!

Мовби юнка коханого

І матуся – маля, 

Жде засіву весняного

Чорноземна рілля.

Пшеницями і житечком,

Переложе, віддяч!

Та ще з дощиком літечка

Попрохає сівач.

Зберемо і засіємо,

Як настане пора.

А під осінь весільної

Хай музика загра.

Щоб нам дітки родилися

І продовжився рід.

Щоб поля колосилися

Й не лякав недорід.

Щоб вдалося нам справитись

Із трудами всіма.

А найбільше – з лукавими,

Що вже спасу нема!

Боже, збав окупації:

Ласих тьма на наш край.

Виживай, моя націє,

Попри все виживай!

Вмийся ранніми росами:

Благодатна це мить!

Не скорилися досі ми,

Хай і далі щастить!

Нездоланна та нація,

Що ростить на землі

Неутомною працею

Справжнє золото – хліб.

                                                         

Іван Левченко, з книги "Не губімо в собі Україну!"

Севастополь, 2011 року; першодрук 16 квітня 2011 року