Храни їх, Боже!

Якщо я неправий, винюсь.

А діти безжальні  з роками:

Так боляче хлещуть словами,

Загнавши мене в западню.

 

Винюся: я іншу люблю.

Я – грішник: покинув їх матір.

Та скільки ж мені дорікати,

Отак всякий раз без жалю?

Невдачі свої й помилки,

Хай навіть до них непричетний,

На мене, звичайно, почеплять,

Немов черв’яка на гачки.

Звивається біль, наче вуж.

І чим, крім чуттів, заперечиш?

Така поміж нас холоднеча, 

Й образливе слово із вуст.

Як можу, наругу терплю.

Хоч важко заснути ночами:

Так діти безжальні з роками.

Прости мені, Боже: люблю.

Люблю іншу жінку. І їх.

І жити інакше не можу.

Безжальних до мене, мій Боже,

Храни, прошу, діток моїх.

Іван Левченко, з книги "Заберу тебе в сон",

першодрук, 30 квітня 2012 року