Ні, не сплю!

            Лікарю Наталії Зінченко

От і вір їм після цього:
Не підтвердився таки
Той діагноз, слава Богу,
Вирок лікарський тяжкий.

Я це чую і… не чую…
Сил ніяких порадіть:
Цілий тиждень, як не сплю я,
І не вірячи біді.

А дві лікарки Наталі,
Ще й Іванівни – дива,
Кажуть: буду жити далі.
Чи не схибили, бува?

Ні – хитають головою:
Остаточно – ні і ні!
Розминувся я з бідою.
Ще б отак і на війні…

Як вернувся з того світу:
Тій – з косою – мій салют!..
Неймовірно: буду жити!
Сон? Ні: тиждень, як не сплю!

Ну, не можна ж так лякати!
Втім, дзвіночок – ще й який!
Та – з косою – поруч клята…
Маю зважити: роки…
            
Іван Левченко, першодрук, 30 травня 2015 року