День вишиванки

Мов сонце у протуберанцях –

Вогненне сонце навесні,

Ходжу весь день у вишиванці:

Святково, сонячно мені. 

Магнітить погляди сорочка.

А досі – хто б і помічав,

Крім соцзабезу… І вже точно – 

Ні з молодиць хто чи дівчат.

То що ж це скоїлося нині –

Перевернувся Божий світ…

"Ти подивись, який мужчина!" –

Мені почулося услід.

Аж не повірив і оглянувсь:

А, може, це комусь, та ні – .

Квітучі дві чарівні пані 

Кивнули лагідно мені.

Можливо, дещо перебільшив, 

Бо зір не той, що був колись...

Та на одній, що б стрів раніше,

Стовідсотково б оженивсь! 

Розвів приречено руками:

Не спокушайте, любі, гріх!

Не здогадався: хоч на пам’ять 

Було б  на фото зняти їх…

Це ж завдяки і тим панянкам

Відкрилась істина мені:

Нам так пасує вишиванка,

Що неповторні ми у ній.

Ми в ній такі – як гарні квіти!

Мов десять років скинув я…

Іду, і погляди магнітить

Сорочка вишита моя.

Колись, як був у Прикарпатті,

Придбав її. І відтоді

Вдягав, як правило, на свято.

Тепер носитиму завжди.

Бо відтепер – напевне знаю,

В день вишиванки і відкрив:

Сорочки кращої немає,

Що руки вишили майстринь. 

Іван Левченко, з книги "За журавлями",

Жовква, 2015 року; першодрук 17 травня 2014 року