Очищення вогнем

 А я не опустила голови,

 Не зашарілась, як мале дівчисько.

 Суперниця колишня зовсім близько –

 За крок від мене – зойкнула: „Це ви!”

 Для неї я – сумний вчорашній сон,

 В якому гартувались всі заграви.

 Лихі боги втручались в наші справи,

 Та ми за це зігнали їх з ікон.

 Колись блукали ми в садочку мрій,

 Наївні й добрі. Дві весни. Дві Єви.

 Траплялись нам не раз гієни й леви

 І сіяв біль в серцях спокусник-змій.

 Трикутник став для мене затісним

 І зникла мудрість логік, геометрій,

 Коли з чужого свята в чорнім светрі

 Я в ніч втекла. Її лишила з ним.

 Хотіла я кохання й чистоти,

 Тож вчилась розбивать криві дзеркала.

 Коли зустрівся той, кого чекала,

 Збагнула я: від щастя не втекти.

 Чому ж тепер бринить сльозою даль?

 Цій жінці я чужа. Вона не винна.

 У неї на руках – мала дитина,

 В очах у неї – сором і печаль.

 Дитятко хворобливе і сумне,

 Але ж воно для матері – світило.

 Вона мадонна. Я їй все простила,

 Коли пройшла очищення вогнем.

 Нічого не буває просто так.

 В мій дім прийшло кохання після втрати.

 Не мушу ні ділить, ні обирати,

 Не мушу зупинять чужий літак.

 Мовчить минуле... Що тут говорить!

 Усі принцеси хочуть жить красиво.

 Мою любов, написану курсивом,

 Читають в Книзі Вічності вітри.

 16.06.2009 Наталя Федько