Матусі

Уже й в само́го посивіли скроні,
Уже і сам натомлений життям,
Та як же хочеться припасти у долоні
Твоїм дорослим, але все ж таки дитям.

Та сивину втопити в мозолисті руки,
Та мов би чарами надихатись теплом,
Та з думою важкою в час розпуки
Ті мозолі́ розгладити чолом.

Та слухати, як тихо шепчуть губи,
Щонайріднішої, найближчої з жінок,
Тієї, що довіку приголубить,
Якими б до́лями ти не ходив в тано́к.

Та у обіймах тих, тісніше якомога,
Як немовля, тулитись до грудей,
Та покаяннями усе молити Бога
За довгий вік найкращій із людей.

Та і заснути в тім, немов щеня в долонях,
Напившись ніжності, як з лону молока,
І ледве чути, як по сивих скронях,
Матусі лагідно свята тремтить рука.

                  28.05.2015р. Василь Ковтун