Спробуй...

Спробуй не впасти духом, коли несила
Стати собі опорою в час важкий…
Знаєш, простіше взяти і скласти крила,
Пилом припасти, наче старі книжки,

Десь на поличці долі, всіма забута,
Вирвана із корінням з-поміж своїх… 
Спробуй закрити вуха й себе почути –
Десь ворухнеться ноткою чистий сміх...
Світлий, наївний, добрий, тому, і щирий,
Наче колись в дитинстві: тобі десь п’ять,
Може і трішки більше… Дощу пунктири
Б’ються землі у груди і мерехтять.
Плавиться світ у ртуті хмільної зливи
І шурхотять намоклі перуки крон…
Що тобі дощ? Ти зараз така щаслива!
Небо легке, мов росами вмитий льон…
Там, де дощить, там завше веселка сходить –
На горизонті барвами грає пруг!
Спробуй сюди приходити в мить негоди –
Гроз безпросвітних, бурі та завірюх…
Нащо шукати щастя в захмарній зоні?
Рано чи пізно втомишся, давши збій…
Так, як перлинка в мушельці безборонній –
Так цілий Всесвіт криється у тобі!

© Наталя Данилюк