Розвели, мов кроленят

Здається, так було колись:
Якщо промовка, то про вовка.
А це нову почув промовку:
Мов кроленят, нас розвели...

І все у ній на інший лад:
Вовки в вишиваних свитинах.
І – дерибанять Україну,
Й нас розвели, мов кроленят.

Згадав! Так хвастались колись
Колишні вже регіонали,
Що до Росії повтікали
Й мов кроленят, нас розвели.

Казав: не кінчиться добром,
Але ніхто мені не вірив.
І що робити нам з Петром
Та з дутим планом його миру?

Де ми тепер і де ЄС?
І де обіцяні реформи?
Чи із Ляшком в мережах порно – 
Ото й набуток наш увесь?

Насмішка – рейси ті в АТО
Та імітація геройства,
Де гинуть справжні оборонці
І пізнається хто є хто!

Невже Майдан наш – це бридня?
Й ті, що дорвалися до влади,
Такі ж, ні – гірші! – казнокради?
Й нас розвели, мов кроленят?! 

Так гірко-гірко на душі.
І що це – вчулось чи я марю:
Мов, як колись, в Холоднім Ярі
Знов освятилися ножі...

А все ж іде до того дня,
Котрий злодюг змете нещадно.
Коли? Як знов збагнем, що влада
Нас розвела, мов кроленят.

Іван Левченко, першодрук, 23 червня 2015 року