ЗАДИМЛЕНІ РИМИ З-ПІД КУЛЬ (8)

КУЛЯ В ЛОБА!

Не вас ґвалтують, генерали,
Не вас каструють, задолизи,
На шмаття теж не вас рвуть “Гради”
І не у вас щодня - то криза.

Не вам щоночі сниться вперто
Останній подих побратима,
Не ви щомить за крок до смерті,
І милостинь не ви під тином
Чекаєте із рук злодіїв,
Яким би тільки йти в артисти,
Не вам щодня вмира надія
Й не вам до хат йдуть “грузи двісті”…
Коли мільйони у розпуці,
Життя людське вам – номер в списках,
Коли в бою нам жили рвуться –
Ви безтурботно п’єте віскі.

Для вас не маєм слів доречних,
Невиліковна це хвороба,
Ми донесем свій хрест на пле’чах,
А вам зарадить - куля в лоба!

ВОЛЯ – КРОВ НАШИХ ВЕН!

Ще пів-року у снах
І не снилось мені,
Що настане війна,
Засумніють пісні,
Москалі, як вужі,
Позалазять до хат,
Ми загострим ножі,
І не стерпне рука.
Тут снаряд, там фугас,
Спробуй-но обійди,
Крутить “Смерчами” нас
У лапищах біди.
Подивлюсь, “старший брат” -
Запропаща душа -
Взяв до рук автомат,
Причаївся в кущах.
Хоч смердить, наче тхір,
Та хвоста розпустив,
Нам його “русскій мір”
Сіє тільки хрести...

Ти прийшов на Донбас
Наш привласнити “мед”? -
Радо стрінемо вас,
А мій друг-кулемет
Поворчить лиш “трах-тах”,
Наче зранений звір,
З ним забуду про страх
І загострю свій зір.
Бо “укропи” – борці
Є ще з давніх-давен,
Ми влучаємо в ціль,
Воля – кров наших вен!
Вдягнем лямку й біді,
Як прийде в дім вона,
Попливуть по воді
Вражі труни до мам..

.

ГОДІ З НАС!

Ніщо вже не болить мене так гостро,
Як випрана, пригладжена брехня,
Збиває дух, як в жорнах меле кості,
Неначе ми – непрохаті тут гості,
Неправда нам – як босому стерня.

І що живе у тих, із серцем чорним,
Хто направляє нас на хибний слід?
Як кровно-рідних до грудей пригорнуть,
Самі ж нас роздягають безборонних
І крила нам обрубують в політ.

Який у тому сенс, кому виго’да,
Щоб ми кістьми засіювали степ,
Щоб зрада влади мала вищу пробу,
Щоб матері сивіли понад гробом?...
Ні, годі з нас, вже час скінчити це!

(Роман Лесюк, Івано-Франківськ, пішов добровольцем...)