Про Голодомор я вперше почула від своєї рідної бабусі, коли мені
було років сім. Все життя вона згадувала той страшний 33–ій рік, коли на
Сахновщині добре вродили пшениця і жито, але в людей все забрали ще з поля,
зложили великі скирти і поставили охоронців зі зброєю. Люди пухли з голоду,
вмирали, божеволіли, а влада дала вказівку підпалити ті скирти.
… За вікном стояв 70-ий рік, а моя бабуся
голосно плакала і згадувала, як стогнали попухлі дочки, як вона ледве
пересувала ноги, а вогонь пожирав снопи і піднімався до самого неба.
Вранці там вже не було охоронців. Вони зробили
свою злочинну справу і повернулися до своїх гебешних кабінетів… а голодні люди
прийшли на попелище і стали навколішках збирати зерна, які відлетіли від
багаття. Моя бабуся принесла до хати цілу кишеню чорних зерняток, радісно
відчинила двері і … почула страшну новину - померла наймолодша донечка.
Бабуся, якій тоді було 27 років, впала на
підлогу від горя і розсипала на долівку те обгоріле зерно…
Наступного дня вона поховала свою маленьку
дитину і ледве йшла з цвинтаря… Коли бабуся проходила повз сільради, її
покликав якийсь начальник і показав малюнок на стенді – мовляв, усю ніч місцеві
активісти старалися! Бабуся побачила на малюнку вигоріле поле, яке риють пацюки
і свині. А на спині кожної тварини було написано прізвище людини, яка вчора
збирала обгоріле зерно… Було там і бабусине прізвище. Тобто в той час, коли
вона обмивала тіло своє крихітної донечки і клала її в маленьку труну, збиту з
якихось дощечок, в сільраді малювалась ця ганебна карикатура…
Сьогодні я поставлю свічку пам’яті моїй рідній
тьоті Надії, яка немовлям померла в Голодомор, і всім українцям - жертвам
геноциду.
Немає коментарів:
Дописати коментар