НУ ДЕ Ж ТИ, МІЙ ТАТКУ???

В малих оченятах втопилося небо, здається,
У кожну шпаринку заліз би, аби відшукати
Того', хто так глибоко мешкає в серці -
Ну де ж ти, мій Татку?

Чому не заходиш до хати, чи ж я був нечемний?
Я більше не буду - візьми лиш мене знов на ручки!...
В дитячих очах - мов якесь неземне одкровення,
Мов Божа присутність...
Синочку, послухай, повернеться скоро наш Татко,
Як тільки не буде вже небо над нами горіти,
Коли у гніздечку співатимуть знов пташенятка
І маки заквітнуть...
Повернеться, Татко, не плач, мій синочку, не треба!
Та в цих оченятах, здається, втопилося небо...

(Наш синок Матвійко, татко якого пішов на війну...)

Наталія Крісман