ЗОВЕ ДОДОМУ МОВ ТРЕМБІТА

Ведіння те, що зібране очима,
Приходе на весілля від кохання.
Воно несе нам згадку за плечима,
Неначе те відроджене світання.

Свої сліди багряні нам лишає,
Які ніхто не може побороти.
Ведінь очам на спомин піднімає,
Що має сльози в сяйві позолоти.

Вони володарі від днів щедроти,
Для нас стають завжди у юнім віці,
Коли духмяний цвіт цвіте навпроти,
Мов щастя п’єш із чистої криниці.

І радість та від отчого куточку,
Така дитяча з маминого літа.
Заплівши спів матусин до віночку,
Який зове додому мов трембіта.

Іван Давиденко