Іван Давиденко: ЯК ЖЕ БЕЗ КРИНИЦІ

Жива вода чиста у криниці,
Живе повсюди в лузі навіть.
Душа її пити не боїться,
Вертає свіжість сили явить.

Коли нап’ється подих благодать,
Скресає весело діждалась.
Готова любо в далі поринать,
До сонця трішечки осталось.

Коли знайде знову до криниці,
Сильнішу спрагу утомити .
Схилиться, візьме ковток живиці, 
Щоб нові сили розкрилити .

Як же їй без неї, без криниці,
Ході не жити, людині теж.
Без джерела чистої водиці,
Океан просторам не знайдеш.