Мені наснився сон – чабрець,

Мені наснився сон – чабрець,
Тихенько вітер покурів солому…
І наче хлопець, наш боєць,
Приїхав врешті решт додому.

Він довго йшов – крізь всю війну,
Крізь Волноваху, голод, втому, 
Крізь спеку, зиму і весну…
І ось прийшов. І ось він вдома.

Спинився хлопець біля тину
І дивиться крізь біль на хату:
Кудись пішла його дружина,
Кудись поділись діти й мати.

Пішов солдат великим містом,
І скрізь свою рідню шукає,
А навкруги - вогні-намисто,
Кафе, вино, музика грає…

Спішать на бал худі панянки,
Попса летить з телеекрану…
Дитячі примхи й забаганки 
Батьки виконують старанно.

Гуляє щедро Україна 
Від Харкова аж до Карпат,
Але у натовпі родину
Не бачить ранений солдат!

А ж ось закрився ресторан,
Замовк на вулиці приймач,
І чує сивий капітан
Дитячий і жіночий плач.

І він побіг, побіг щосили,
Як від шаленого вогню! 
І бачить захисник могилу, 
А поруч всю свою рідню!

Кричить, але не чують діти!
Він плаче: «Мамо! Мамо! Мам!»…
Його не бачать! А з граніту 
Йому всміхається… він сам.

Летить душа солдата в вирій. 
Немає сліз, не б’ється серце.
Під ним – п’янкий веселий Київ,
Під ним – брати в степах донецьких…

Мені наснився сон – чабрець,
Тихенько вітер покурів солому…
Пішов у небо наш боєць,
I слова не сказав нікому..

Тетяна Малахова