ТО ЯК НАМ - БУТИ ЧИ НЕ БУТИ? (Розмова з уявним другом Гораціо)

Частина 1.
Скажи но, друже мій Гораціо,
Що думаєш про нашу націю?
Ти ж наче вийшов теж з еліт,
Людське падіння і політ
Усе збагнути можеш, друже,
Бо, якщо чесно, я - не дуже...
Матуся двадцять років постить,
Нардеп розжився на "Апостол"

І мітить вже й на ключ од Раю -
Ми ж їх за гречку обираєм,
За срібняки, шматину сала...
Шедеври з Лувру та Версалю
Їм віддали власноруч в лапи,
Одне лиш можуть ці сатрапи -
Свій рідний нарід грабувати!
(Чи в мізках вата?).
В одну мандрівку до Європи
Потратять стільки "Гепа" й "Допа",
Що не заробиш всім районом,
А ще кухарки, охорона...
Повіч, Гораціо, ну хто
Ще багатіє на АТО?
Суди, запроданці та ради -
З дитячих сліз та крові кра'дуть!
Лиш назва їм "народні слуги",
Та більш од них нема хапуг вже,
Поміж народом й ними прірва,
Що не здолати... Люті звірі
Од них гуманніші в сто раз!
Такі сумні у нас діла...

Пораду дай мені, Гораціо,
Як розбудити сплячу націю?
Як повернути совість тим,
Що для народу, мов кати?
А чи ще гірш - нам душі нищать,
Земля вже - наче попелище,
Де сіють смерті чорні круки,
А круки ті - то їхні руки,
Що лиш вбивають і гребуть...
То як нам: бути чи не бути
Народом вільним, як колись?
Світанок близько...Помолись...
3 листопада 2016 р.
(Роман Лесюк, Наталія Крісман)

Частина 2.
Чекали на Світанок...
Аж тут раптом
Бездонні небеса побагровіли,
Відчулося, мов хтось у душу цілить...
Гораціо, ну як могло так статись,
Що той, хто вчора звався "старшим братом"
Розпя'в довіру на хрестах облуди,
Розтяв нам груди
Й живцем вирвав серце?
Хотів нажертись
Нашими життями,
Немов безтямний,
Хотів втопити волю
В ріках крові -
Яка потвора!
Чи, може, чорт поплутав й зрікся Бога?
А чи страшна хвороба
Підкосила?
Мовчать могили,
Де посивілі
Ридають матері понад гробами...

Гораціо, скажи, що за змагання
Життя і Смерть тут нині розгорнули?
Ми наче повернулися в минуле:
Окопи, гул гармат, криваві рани,
Обійми побратима на прощання,
Що серцем оберемок куль зловив
Під вітру вий,
Що знає лиш про смерть єдину пісню...
Як в грудях тісно
Зраненій душі!
Бо ще й не жив,
Бо ще не налітався,
А на причастя
Спито власну кров...

Гораціо, чи ми хоча б на крок
Пройшли до так омріяної волі?
Земля дрижить. Ножі напоготові
Чекають крові, а чи відрікань
Від рабських пут,
Що Дух
Скували міцно.
Ридають свічі...
Гораціо, хотів би я почути:
То бути нам Народом? Чи не бути?...
4 листопада 2016р.
(Наталія Крісман)