ПОЕЗІЯ…Сучасні словники подають походження цього слова від грецького [poiēsis – творчість].– 1.Мистецтво слова, що художніми образами впливає на уяву й почуття читача. 2.У вузькому значенні – віршована, ритмічно побудована мова.
ПОЕТ.– Письменник, який працює в жанрі поезії, автор віршованих творів.
На мою думку, ці визначення не досконалі. По-перше. Між двома визначеннями поезії закладена суперечність: в першому визначенні - поетичним може бути будь-який літературний твір, (не обов’язково ритмічний і римований); в другому випадку - будь-що ритмічне і римоване – без образне (безобразне) також є поезія. За другим визначенням графоман повноправно може називатись поетом, бо і недолуге віршування прирівняне до поезії. Зараз будь-хто може видати будь-що, аби твої гроші. «Творчість» графоманів заполоняє літературу, принижуючи нашу національну культуру. В без образному віршуванні розчиняється справжня поезія, бо графоманія, яка не впливає на уяву й почуття людини також долучається до поезії.
По-друге. В першому визначенні слова «поезія» виходить, що поезії не було до появи письма. Тому я би замінив «читача» на «людину»,– адже була (і існує) усна традиція.(Моя неписьменна бабуся розповідала казку: «Були три брати Кіндрати. І пішли вони поле орати, та забули таганок взяти…»).
Тому я прихильник древнього визначення ПОЕЗІЇ, як мови богів, а ПОЕТИ – це люди, наділені іскрою Божою. «Страбон позитивно стверджує, що древня поезія є не що інше, як мова алегорій. Діонісій Галікарнаський підтверджує це і визнає, що таємниці природи і найбільш піднесені моральні ідеї таїлись під її покровом. Древня поезія називалась мовою богів не тільки метафорично; таємний і магічний сенс, який являє її силу і чарівність, присутній в самому її імені. Більшість лінгвістів виводить слово поезія від грецького дієслова роїеїո, робити, створювати; етимологія ця здається дуже простою і природною на вигляд, але вона мало узгоджується зі священною мовою храмів, із яких виходила первинна поезія. Більш логічно визнати разом з Фабром Д’Олів’є, що рої?sis походить від фінікійського phohe (вуста, голос, мова) та від ish (Вища Сутність, в переносному значенні: Бог)». (Эдуард Шюре «Великие посвящённые», стор179).
Від себе додам, що створена Богом за своїм образом і подобою людина вміщає в собі в різних пропорціях Божу трисутність: матеріальне тіло, частку Божого розуму і душу. Якщо в людині вивищується матеріальне – вона в віршах буде описувати те, що можна «взяти на зуб», або чим і як задовольнити інстинкти; якщо в людині вивищується духовне, – то все, до чого торкається така людина, проходить через її душу і викликає співпереживання, через уявне перевтілення в цей об’єкт. І така людина може передати цей стан поетично, устами Бога. Розум же є інструмент, який слугує посиленій реалізації або матеріальних, або духовних потреб, (чи запитів). Тільки те, що пройшло через душу письменника і знайшло відображення його почуттів в слові і є поезія, (інакше - лірика). Все інше – безглузде віршування.
Наша національна поезія надзвичайно багата високодуховними ліричними творами різної тематики, які творились в умовах колоніалізму і тиску російської мовної агресії, – коли чинилося вбивство замовчуванням, цькуванням і винищенням наших геніїв літератури.
Твори авторів, які ми будемо розміщувати на цій сторінці, називатимемо віршами, есе, етюдами…, а вам судити, чи присутня в них поезія.
Володимир Степаненко
Ваші побажання і пропозиції
надсилайте на електронну адресу:
stepanenko-47@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар