Про автора:
Алла Степаненко (в дівоцтві Качан) народилася в селі Птахівка Херсонської області 21 жовтня 1954 року, коли Сонце знаходилось в сузір’ї Терезів. За фахом – технік-технолог ткацького виробництва, за покликанням на Землі – ЛЮДИНА. Для ЛЮДИНИ є характерними душа, совість, свідомість. Справжня поезія народжується в душі, вивіряється совістю і, формуючись в свідомості, втілюється думкою в крилаті слова. Щоб виявити, як формувалася її поетична натура, я задав поетесі низку відповідних запитань:
Чи відповідає твій характер знакові Зодіаку?
Так. Я завжди шукаю рівноваги в житті. Але дуже часто порушення душевної рівноваги і спонукає до народження віршів.
Що саме порушує душевну рівновагу?
- Несправедливість, неповнота, незавершеність , несвобода, відсутність гармонії у всіх її проявах.
Найраніший спогад дитинства?
Мені було рочків зо три (не дивуйся – це свята правда).Мама надвечір пішла з дому у своїх справах, і я заливалась плачем на руках у бабусі, яка підносила мене до кожних дверей дворових будівель і начебто шукала там маму. Нараз я відчула, що «Хтось» дивиться на мене з простору і в свідомість з неба пролунало: «Обман». Присутність небесна була очевидна, хоч і невидима. Небесний погляд увійшов в серце. Я миттєво перестала плакати, заспокоїлась. Навіть не певна, чи знала я це слово, але його смисл мені був зрозумілий. Пам’ятаю цей випадок виразно і завжди згадую його, коли стикаюся з обманом в житті.
Десь в семирічному віці відбулась друга зустріч з небесними очима.
Розкажи.
Осіннім ранком, розмахуючи портфеликом, я йшла сільською вулицею до школи. Як завше, наспівувала, розмовляла з зустрічними котами, собаками, птахами і раптом зустрілася поглядом з синіми-пресиніми в півобличчя очима хлопчика-однолітка, який саме виходив з двору. Досі бачу ці очі.
Це вони в вірші «У свідомість ввірвалось дитинство»?
Так, це саме ті небесні очі земного хлопчика, які вразили на все життя.
Улюблені заняття в дошкільному віці?
Усамітнювалась серед трав і квітів, спостерігала за метеликами, бджолами, метушнею мурах, або ж сиділа в кущах бузку і спостерігала мінливість хмарин.
А кукли?
Ні кукли, ні каструльки мене не приваблювали. Дуже вабило небо, жива природа.
Улюблені заняття в шкільні роки?
Читання. Дуже любила казки, оповідання про тварин, про природу, трохи в старшому віці – фантастику: про польоти в космос, про незвичайне романтичне кохання.
Які художні чи філософські твори, зустрічі чи події внесли вирішальний вклад в формування особистості?
Душа моя завжди була спрагла до читання і шукала усамітнення. Читала багато.
В кожному творі щось знаходила для себе. Письменників не запам’ятовувала, доки з прочитаного не почав формуватися власний світогляд. Надалі стала добирати твори письменни письменників і філософів, які формували мою свідомість - індивідуальну, соціальну, національну, вселенську, космічну. Тобто, свідомість людини духовної, покликаної гармонізувати земне буття на противагу людям-споживачам, які керуються в своїх діях шлунком та гаслом: «Після нас – хоч потоп».
Воістину, скажи які книги ти читала і я скажу, хто ти. Назви авторів, яких ти добирала свідомо.
Письменники-фантасти – Бєляєв, О.Толстой, Єфремов, Бережний, Савченко, Бердник. Поети і письменники російські – Лермонтов, Чехов, Тургенєв, Достоєвський;наші національні – Кобилянська, Леся Українка, Марко Вовчок, Франко, Шевченко; філософи – Шопенгауер, Кастанеда, Кришнамурті, Бердяєв, Андрєєв, Федоров, Пришвін та інші.
Досить значне місце серед прочитаного займає фантастика. Чим вона привабила?
Будь-які художні твори всіх названих мною авторів побудовані в певному світогляді, тобто є філософськими, але викладені в привабливому, не аналітичному, «не сухому» вигляді. Фантастика дозволяє легше маскувати альтернативну філософію в художній формі, легше проходити цензуру і друкуватись. Читачі крізь завісу фантастики проглядали реальність і альтернативу – йшла хвиля правди, влада скаженіла. Олесь Бердник за свою «фантастику» відбув майже 12 років радянських концтаборів. Його книги друкувались, потім вилучались з бібліотек і нищились.
Саме фантастика, публіцистика, поезія Олеся Бердника доконечно упорядкували мій світогляд і я стала громадянкою заснованої Олесем Української Духовної Республіки, керуюсь в житті її принципами і традиціями.
Звідси – «Не прийму я нікчемних законів…»?
- Саме звідси. Вихід не у вдосконаленні законів, а в прийнятті нових, людяних принципів побудови суспільних відносин.
В твоїй поезії багато уваги приділено почуттям радості, любові, кохання, щастя…
Ці поняття зараз настільки розмиті аморальною споживацькою філософією, що кожен розуміє їх по-своєму. Який зміст ти вкладаєш у ці поняття?
Споживацьке «щастя», споживацька «любов» – спрямовані на отримання задоволення, насолоди – на чисто тваринні почуття. Люди розділені між собою і відчужені від Природи. Всі і все є об’єктом привласнення задля експлуатації, у відносинах домінує егоїзм, насилля. Споживання не знає міри, тому повнота почуттів неможлива, а значить і щастя – неможливе. Задоволення – тимчасове, радість – недосяжна.
В моїх віршах щастя – це радість вільної дії, спрямованої на реалізацію свого Божого призначення на Землі; любов – це радість єднання роду, нації, націй і всього проявленого світу; кохання – це радість єднання чоловіка і жінки заради продовження роду і повноти реалізації свого земного призначення. РАДІСТЬ – це результат і критерій правдивості щастя, кохання і любові. Радість – завжди повна, вона або є, або нема.
Заради чого варто творити поетичні твори?
Пишу вірші з 8 – 9 років. В дитинстві звіряла свої думки, мрії, враження аркушам паперу. Свій зошиток ховала від дорослих, від ровесників і навіть від матері. Нікому не читала читала і не показувала – боялась глузування, осуду, образи дитячої душі. Вірші були віконцем в мій потаємний світ мрій. Незгода, несумісність з реальним світом відчуваються досі і роль віршів в моєму житті залишається незмінною. Лише поява близьких друзів, битих мораллю споживацького суспільства спонукали до читання їм своїх віршів, і лише отримавши їх схвальну оцінку і на їх настійні вимоги я почала друкувати окремі свої вірші в періодичних виданнях, і то захищала себе псевдонімом «Дарина Яр» (Яр – не урвище, а сонячність, полум’яність. Ярило – Бог Сонця). А зараз навіть готую до видання цю збірку, бо «знаю: десь на світі є вона – душа, якій потрібно це».
«Тяжка несумісність пригнічує душу», «Як мені жилося у тяжкій неволі», «Припиніть, дорослі хворі люди, припиніть калічити дітей» - це рядки твоїх віршів. Це пережите, спостережене, чи надумане? Чим виправданий такий трагізм?
Це все пережите. З дитинства мене «ламали», щоб зробити такою, «як всі». Як це не хотіти килимів, меблів, золотих прикрас, посуду, уникати гулянок, не дивитись серіалів? Натомість «викидати гроші на макулатуру» (книги), читати те, за що саджають в «дурдом»? Цей гнітючий безперервний світоглядний конфлікт з ріднею і оточенням і є моя справжня особиста глибока трагедія.
Я дуже болісно сприймаю деспотизм відносно дітей – коли їх шарпають, б’ють, ігнорують, кричать на них. Не виховують, а дресирують. Діти – не є власність батьків. Від народження діти рівноправні члени сім’ї, суспільства. Діти в першу чергу потребують батьківської любові і уваги, а лише потім - харчів і одягу.
Вибач. Без цієї сповіді багато чого в твоїй поезії не було б до кінця зрозумілим. Логічне запитання: що значить «бути собою»?
По-перше – здобути волю; по-друге – вбити в собі раба і пана; по-третє – скинути з себе всі маски (те, що зараз називають «імідж», або психодвійник) і стати правдивим.
Що значить «бути українцем»?
Застерігаю, що кожна з умов є необхідною, але не є достатньою:
- Вивищити духовне над матеріальним;
- Говорити і думати українською;
- Цінувати свободу, непідлеглість
над життя;
- Мати своїм суддею совість;
- Боронити Батьківщину, народ, національний світогляд до загину;
- Бути доброзичливим з друзями і нещадним до ворога;
- Дотримуватись народних традицій і передавати їх нащадкам… і ще багато чого, що загалом можна виразити однією фразою – зростити в собі і в своїх дітях українську душу.
Що б ти побажала читачам?
Дотримуйтесь Христової заповіді: «Пізнайте істину і істина звільнить вас».
P.S. До всього сказаного додам: вірші: «Келих життєвий…» та «Рідна сторононько…», прочитані Аллою при нашому знайомстві, нас «об’єднали до купи, щоб над смертю не знати розлуки». Саме ці вірші проявили споріднену душу і я підвів на неї очі…
І досі не можу їх відвести.
Бесіду провів Володимир Степаненко.
Немає коментарів:
Дописати коментар