1
У свідомість ввірвалось дитинство:
Очі хлопчика сині-пресині,
Мальви, ластівки, хмарки в блакиті,
Золотисті пахучії дині…
Між людей одиноке –
Дівчатко
Серед квітів під сонцем блукало,
По велінню таємної долі
Що воно серед степу шукало?
Та нічого дівча не шукало –
Поклик витоків чуло в серденьку:
У чудовій квітучій Природі
Пізнавало свою рідну Неньку.
2
Багато років промайнуло,
Та серце знало і вело –
Я знов до тебе повернулась,
Моє замріяне село.
Тут знов дитинство оживає,
А в ньому дівчинка мала
І мрія – ластівка літає,
І кличе в поле край села.
А за селом – земля зелена
І трави, квіти запашні –
Тут все всміхається до мене,
І все радіє тут мені.
Тут себе вдома відчуваю
Посеред неба і землі…
Куди ж тоді мене гукають
З блакиті мудрі журавлі?
3
Моє село, моє село –
Моя маленька батьківщина.
Моє село, моє село –
Моя любов, моя родина.
4
Птахівко моя, село крилате,
Будь благословенне на землі!
Лину я до батьківської хати
Де ступали ніженьки малі.
О моє село, земна колиско!
Я лечу промінчиком тепла
І зорить в душі твоя доріжка,
Що мене у люди повела.
Хай прийдуть до тебе весни нові,
Хай співають щедро солов’ї,
Щоб жило ти в радості й любові
В здруженій, зладованій сім’ї.
Пам’ятай, село, своїх поетів,
Хай бринить пісенне джерело.
В твоїх дітях пісні нові злети
Журавлине сонячне крило.
Немає коментарів:
Дописати коментар