1
Українська вишиванка душу зігріває,
Одночасно сум і радість в серці викликає:
Сум за тим, чого не має, але мусить бути;
Радість з того, що не можу я його забути -
Світу дивного, ясного, де краса й злагода,
Де чуття одного роду у душі народу.
2
Ой народе мій, народе,
Що ж ти так здрібнів?
Де поділась твоя врода,
Чом ти онімів?
Не тече вже повна річка,
Зникла вишиванка;
Де ти, гордая Марічко,
Де ти, Світ-Іванко?
Чом від свого відцурався,
Зрадив Заповіт.
В раба одіж перебрався;
Стільки зим і літ,
Як не чути Твого слова!
А у наших дітях
Вже не рідна наша мова,
А чуже лахміття.
І в криниці Твого серця
Вже не чиста вода.
Ой народе мій, народе…
(Змулене джерельце).
3
Давайте згадаєм, що ми Українці!
Що є в нас і воля, і доля!
З думками і серцем своїм наодинці
Побачим в незримому полі:
Біленькі хатки і садочки довкола,
Дівочу неписану вроду,
Стежину, що в травах біжить в чисте поле,
Дніпра предковічного води;
В зеленому лузі – ген кущик калини,
Над ставом – плакучії верби;
Там спів соловейка до серця долине
І душу додому поверне.
Розгублені діти у рідному краї…
Забули свою Україну,
Забули,
Що іншої в світі немає,
Що Мати вона в нас Єдина!
Що вже ми себе відреклися – то звісно,
Бо в шкуру чужу перебрались
І рідного слова, чудової пісні
У домі своїм відцурались.
Невже ж ми душею отак зачерствіли,
Що цього не можем збагнути?
Хай вдарить нас грім, щоб душа заболіла,
Щоб кожен зумів з нас почути
Плач Матері в серці своїм над віками
Згадати, ЯКОГО! він роду!
Бо ж як відродити любов межи нами,
Щоб знову назватись НАРОДОМ!
4
Рідна сторононько, світанковий краю,
Я до тебе в тиші серцем промовляю,
Хто, скажи, прирік тебе на лихую долю,
Змусив забувати про святую волю,
Про чарівну пісню, про чудову мову,
Тиху, задушевну, щирую розмову?
Як могла ти в душу допустити Юду?
Та невже ж цій зраді вже кінця не буде!
Рідна сторононько, світанковий краю,
Плачу над тобою, болісно ридаю.
Якби вміли сльози душу воскресити,
Я б не перестала їх на тебе лити.
Та що мої сльози. Ріки їх пролито
Сліз твоїх Героїв. Ти вже ними вмита.
Ні, не буду плакать, краще я повстану!
У всій твоїй Славі і Мудрості стану!
Ти в борні воскреснеш, Пресвятая Діво,
Серед своїх діток вольна і щаслива.
5
Василю Стусу
Я шукала волі у неволі.
Я шукала щастя в спільнім горі.
Я шукала простору в темниці,
Де зв’язали крила вольній птиці.
Я шукала світла серед ночі…
Не знайшла того, що серце хоче.
Вмить збагнула, й сталася німа:
Я шукала те, чого нема.
Світе рідний, згублений мій краю,
Ти живеш в душі моїй, сіяєш,
Клич мене, пали, не дай заснути –
Я прийду. Я знов піду під Крути!
6
Я хочу вільно жити в світі:
Серед дерев, птахів і квітів,
Вночі вітати ясні зорі,
А вранці - сонце у просторі;
Пробігти серед трав у полі,
Відчути в серці радість, волю,
Співати пісню величаву,
Щоб ясний Божий День прославить.
Злетіти птахом в синє небо –
Оце й усе, що мені треба.
(Ще маю потайне бажання –
Зустріти сонячне кохання).
Та так у світі неможливо,
Не можу бути я щаслива,
Бо є ворожа злая сила,
Що людську душу полонила
Й душа заснула. Спить донині,
Мов та царівна в домовині…
Та йде Герой, що Діву любить,
Її розбудить, приголубить,
Вуста холодні поцілує
І Нову Долю подарує.
Й воскресне Україна-Діва…
Тоді і я зроблюсь щаслива.
7
Україно моя, Україно,
О Священний Празоряний Край,
Народи на Землі свого Сина,
Божу мудрість йому передай.
Щоби владно над світом звучали
Слово Правди і Серця пісні,
Щоб чужинського духу не стало
ВЖЕ НАВІКИ НА НАШІЙ ЗЕМЛІ!
АЛЛА СТЕПАНЕНКО м.ПАВЛОГРАД
Немає коментарів:
Дописати коментар