ВСЕ УПОВАНІЄ МОЄ НА ТЕБЕ, МАТИ, ВОЗЛАГАЮ...

                                                         Тарас Шевченко

       

        1 

Не квітнуть квіти на морозі, -

        Страшна зима.

Десь моя доля при дорозі

         Іде сама.

Я призову її до себе,

          Бо я – вже я ,

Іди до мене моя рідна,

           Навік моя.

Колись згубилися з тобою,

            Тепер знайшлись

І вже не буде більш блукання

            Шляхи зійшлись.

Тепер багата я тобою,

             Немов в раю.

Іду дорогою прямою

              Назустріч Дню.

        2

Я повертаюсь з довгого блукання,

Із марноти і втомлених ночей,

В моїй душі горить свіча світання

І виганяє сум з моїх очей.

Я йду крізь бруд до чистоти святої,

Глибокий біль пронизує єство.

І тихі сльози пісні голосної,

Лиш стверджують незриме те дійство.

        3

Життя прожить – не поле перейти –

(Так давня мудрість говорила).

Тоді де шлях мій до мети?

Бо я не хочу просто йти,

Я хочу жить, любить, могти –

Питала я, молила.

Мовчала Тиша, я мовчала.

І час секундами стікав туди,

Звідкіль не повертався;

Й безмірна Вічність зазирала

Глибоко в серце;

І простір вібрував, хитався;

В незримості спалахували зорі,

Мов квіти вогняні, -

І видилось мені,

Що на порозі я стою

Нового Світу,

І що нема шляху назад,
А лиш туди, туди мій шлях!

Бо там моя Зоря

Для мене світить…

Вселенська Мамо!

Тільки Ти

Спроможешся допомогти

В світ Правди й Радості ввійти

Своїй просвітленій Дитині!

Молитвою Пророка нині

До тебе серцем я звертаюсь:

«Все упованіє моє

На Тебе, Мати, возлагаю,

Святая Сило всіх святих

Пренепорочная, Благая».

4

Лети, кораблику, лети

В країну радості і мрії!

І в серці не втрачай мети,

І в серці не втрачай надії.

Бо вже горить Зоря ясна

І вабить сяйвом нас здалека,

Пора в дорогу, Друже, нам –

З блакиті кличуть нас лелеки.

Покинем світ біди і зла

Розіб’ємо ганебні пута

Щоб Давня Казка розцвіла,

В глибинах Роду не забута.

АЛЛА СТЕПАНЕНКО  м. ПАВЛОГРАД