ПІД КРУТАМИ

Нерівний бій іде під Крутами (1).

Безвусі гинуть юнаки.

Нема підмоги. Десь на хуторі

шкребуть потилиці дядьки:

– Де ж ті отамани й полковники,

де ж ті полки та курені,

що вже й дітей беруть заповнити

передній край у цій борні?

Хіба ж очільники з міністрами

на це дадуть колись одвіт,

чому недбало так без війська ми

пішли за волею в похід?

Чому продажними й підступними

були у них помічники?

Чому? Чому тепер під Крутами

безвусі гинуть юнаки?

Реве орда хмільна з Московщини:

– Вот ето войско! Ну хохли!

Да с німі враз теперь покончім ми –

да ето ж, братци, пацани!

Але атаку за атакою

їх відсікає кулемет.

Набоїв зрештою забракло їм –

та є ще фінка і багнет…

Ще чути вибухи і постріли.

Вже куля жертву не мине…

І ось лунає перед розстрілом

на всі століття: "Ще не вме…".

Ще й досі в тій борні під Крутами

все йдуть до бою юнаки…

Щоби нарешті ми розплутали,

все, що дається нам взнаки

в оці невольничі роки.

             Володимир  Стецюк