Мене хмарина, мов летючий килим,
Несе до щастя крізь різдвяну ніч,
І все мені здається рідним, милим:
Суцвіття вулиць, магія облич.
Лечу, лечу… Поранилась об зірку,
А вітер чхнув від страху. Ну й дива!
Напевно мій політ – це перевірка,
Яку придумав добрий Дух Різдва.
Вітаю я сніжинок дружні зграї,
У вікна незнайомі зазираю,
Фліртую з хвалькуватим вітерцем.
Продовживши мені у казку візу,
Малює ніч в душі бажань ескізи
Уламком зірки, наче олівцем.
НАТАЛЯ ФЕДЬКО
Немає коментарів:
Дописати коментар