О С І Н Н Є

1

Заграй мені, Ясене, тишу

На струнах барвистих,

Хай Осінь мене заколише

На променях чистих,

Щоб серце моє відпочило

Від думи-знемоги,

У світла набралося сили

На нову дорогу.

       

        2

Іду по осені барвистим листопадом,

А у душі зорить весняна благодать.

Стежина змійкою

           все садом, садом, садом

Під ноги стелеться,

           кінця їй не видать.

Кудись подівся світ.

           Чарівний сад казковий

Мене оточує. І дивний зорепад…

Іду неначе в сні,

          а голос серця мовить,

Щоб я не поверталася назад.

3

Стояла я і слухала, як осінь

             Тихенько з листям гомонить…

Воно кружляє в танці плавнім

             І до землі летить, летить.

Вкриває килимом барвистим

             Довкола все. Горить,

Горить вогнем пречисто-чистим,

              Торкає душу, веселить.

Цю пору я завжди чекала,

Щось мало статись восени,

Бо саме осінь дарувала

Мені майбутні дивні сни

І кожна осінь напувала

Нектаром радості, весни

І небувалим чарувала…

                   Як мені легко восени!

       

        4

Чаруюча симфонія осіння –

Яке буяння дивне, золоте!

Так демонструє Дух своє уміння,

Як підсумок, як рішення просте.

Не траур, не печаль, а виклик смерті

Показує Природа актом цим.

Бо Творчий Дух не може вмерти,

А лиш розквітнути життям Новим!

       

        5

О Осене! Моя Матусю!

Щаслива у Твоїй порі

Із келиха Твого нап’юся.

Раненько, на ясній зорі

Умиюсь прохолодою блакиті

І стану диханням Твоїм…

В осінній квіточці, листочку

Горітиму вогнем Твоєї миті,

Благословляючи Красу...

Ні, ні – я не згорю!

Я лише згасну,

Засну в Твоїх обіймах

Й понесу

У сон зернятко золоте,

Що пагінцем з-під снігу проросте

Весняною порою,

Потягнеться до Сонця, розцвіте,

Дасть плід –

І в золотім вогні

Твоїх дібров,

Твоїх ланів

Я знову стрінуся з Тобою!

        

        6

Моя весна осіння, -

В ній небо синє-синє

У світлі золотім;

І пісня чиста-чиста –

Пташина голосиста

У серці молодім.

 Моя весна осіння, -

У ній краси насіння

І прагнення крило

У весни небувалі,

В заобрієві далі –

У неземне тепло.

       

        7

Небо кричить журавлями…

Сонцю підставлені крила…

Пісня Чумацького Шляху

Браму Землі відчинила.

Серце і плаче й радіє…

Боляче колються терни…

В небі – окрилена Мрія,

В серці – безціннії зерна

АЛЛА СТЕПАНЕНКО