Ми вірили всьому,
що в голови нам вбили
з апостольських висот
пройдисвіти-вожді,
й ставали до знамен,
"чтоб сказку сделать былью",
і бачили мету
в пекельному труді.
Відрікшись водночас
від Бога і від трону,
країну до зірок
погнали крізь терни –
ми, п'яні від надій.
Та цісарська корона
комусь із тих вождів
бентежила вже сни.
Він в тіні довго був,
не підганяв події,
спокійно чатував,
плів безкінечну сіть.
"В свободи, – нам казав, –
всі якості повії,
а в кожному із нас
дрімає здавна хіть!.."
В лихий сум'яття час
він потішавсь над нами
(бо певен був, що страх
покорі до снаги):
"Щоб ворог не скував
нам руки ланцюгами,
подбати варто нам
про власні ланцюги!.."
Соратники його
ловили погляд гострий,
щоб зайву розмести
з дороги мурашню.
Ось-ось вже пролуна
комусь у спину постріл,
який подасть сигнал:
"Розпочинай різню!.."
І зареве юрба:
"Тримайте лиходія!"
У когось всадять ніж
підступно з-під поли,
й проллється братня кров
на зерна безнадії,
і розбрат все зміша
з багнюкою хули.
І спішно віднайдуть
для чвар потрібну тезу,
і "мудру" маячню
озвучить демагог,
а поки на верхах
вожді поділять жезли,
свободу відведуть
послужливо в острог.
І спішно нададуть
насиллю чин закону,
й причеплять до брехні
правдивий ореол,
бо той, хто приміряв
диктатора корону,
все точно спланував…
і сяде на престол.
***
Отак, як мамонти, і вимремо,
Коли не станемо людьми.
Борис Мозолевський
Вивчаючи прискіпливо
наш базис і генезис,
нащадок, вочевидь,
недолік знов знайде
і видасть "на-гора"
"новий"-знайомий тезис,
який нас до зірок
крізь терни поведе.
Та поки не доправила
наш час рукою ревною
з поміткою: "До запиту"
в архів лиха судьба,
прийшла пора нарешті нам
звести зі сцени древньої
двох діючих осіб –
тирана і раба.
Володимир Стецюк
Немає коментарів:
Дописати коментар