РУКИ

Василь Ковтун

Із пам’яті віків протягуються руки,

В долонях теплий запах колосків,

Потріскані й покручені від муки,

Не зніжені від старості  років.

 Протягуються руки до малечі,

До завтрашнього сонячного дня,

Щоб, взявши міцно, посадить на плечі,

Як Божий дар священне надбання.

 Щоб разом з подихом безгрішної дитини,

Не думаючи про прийдешню путь,

Прожити в радості не про́житі хвилини,

В яких є віра, є надія й суть.

 Щоб з ним пройти хоча б ще десять кроків,

Щоб ним надихатись перед останнім сном,

Щоб обертаючись у повінь ро́ків,

Пишатись сіяним зростаючим зерном.

16.02.2012р.