Недоля, мачуха моя,
Мене із хати виганяла,
На сході жевріла зоря,
Куди іти? - того не знала…
Гітара за моїм плечем,
Пісні у торбі полотняній,
І з хати вийшла я з плачем
У подорож, в краї незнані…
Іду крізь час. Іду віки ,
Долаю острови печалі,
Будую із думок мости,
Читаю у душі скрижалі,
Співаю, мрію,так от і живу,
Шукаю матір, де ж ти, моя доле?
«Я поруч… Завжди біля тебе йду…»
- Шепоче на вітрах мені тополя.
І знов я мрію про світи незнані,
Стою в рожевім смутку на зорі,
І хліб дає у торбі полотняній
Моя матуся сива у дворі.
ОЛЕСЯ ЧАЙКА
Немає коментарів:
Дописати коментар