ЗАСНІЖЕНА ЛЮБОВ

Василь Ковтун (НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ)

Там на засніженій стежині,

Що заблукала в тихий ліс,

В пухнастій зимній одежині

Творець ослінчика приніс.

 Насипав ковдру білу ніжну,

Морозом стійки укріпив,

А на сідельце білосніжну

Дивацьку пару примостив.

 Вона і Він присіли поруч,

І дійсно, справді, диваки,

Він їй плече підвів ліворуч,

Та ж притулилась навпаки.

 Свої змарнілі босі ніжки,

Щоб краще відпочити їм,

Сховала із снігів доріжки,

Укривши платтячком своїм.

 Мабуть стомились десь в дорозі,

Присіли лише так, на мить,

Вже далі рухатись не в змозі,

Нехай же втома відлетить.

 Так і завмерли в тім покої,

Лиш зрідка щось погомонять,

А із розмови їх скупої

Гілки у відгуки дзвенять.

 Скоріш за все, їм тут уперше

Творити дивні чудеса,

Щоб голову у вись задерши,

Читати світлі небеса.

 І що за дивні ті створіння -

Тікали б десь в холодний край,

Та без господаря творіння

Їм не пізнати чужий рай.

 Так і залишаться на лаві,

Де їм кінцевий дім і кров,

Створіння дивні і цікаві

І їх засніжена любов…

 Пригріє сонечко ласкаве

Спливуть дива у водограй,

А в думах лишиться лукаве -

Їх все ж забрав кохання рай.

  03.03.2012р.