СЛУЖАКА ПІЛАТА

Василь Ковтун

Тяжкий смердючий чобіт вміло

Влетів у груди, хруснув ребра,

Оскаженіло править діло

Людино-звір за юшку з цебра.

Забув про матір, власну доню,

Обійми ніжні, запах жінки,

В кулак затис тяжку долоню,

Загнав у душу українки.

Забув як свічку на Великдень

Рука та ж сама в ніч тримала,

Як грішна дума ще за тиждень

У Бога милості благала.

Як клявся жити в вірі й мирі,

Як проклинав дурну роботу…

А нині знов шакал в мундирі,

Що служить ідолам до поту.

Похід до церкви, хрест на пузі,

Вдавання святості й любові,

Молитва Господу в напрузі,

Брехня в душі, брехня у слові.

Продав дияволу служака,

І власний рід і власне тіло,

За дохлу кістку, як собака,

Прислужує осатаніло.

Таких  убивць вже люди знали,

Таких прокляв святий народ,

Що душу з тілом розіп’яли

За плату з тих же нагород.

То ж не проси про милість Божу,

Як прийде час святих розплат,

Твою продажну суть ворожу

Вже не врятує твій Пілат.

25.04.2012р.