І ЗНОВУ - ПРО ЛЮБОВ...

І

Я так її люблю, що люди стільки не живуть.

Я так тужу за нею, що згорають слів суцвіття.

О ні! То не роса упала вранці на траву.

То сльози незрадливої сестри із Поміжсвіття.

Не зможу розлюбити, не забуду, не змирюсь.

Розхристана душа спливає кров'ю на морозі.

Шукати вже втомилась в небесах її зорю.

Щасливі наші весни повернути я не в змозі.

До мене в сни приходить фея лагідна моя.

У спадок ненародженим лишаю нашу казку.

В житті все тимчасове — й дощ, і пісня солов'я.

Безсмертна лиш Любов, яка не визнала поразки.

ІІ

Любовний трикутник — пастка сліпої долі.

Відважні шукають щастя, брехливі — грають.

Кохання змінити здатне сюжети й ролі.

У ньому — печаль розлук і чекання раю.

Обрати — нелегко. Підло — не обирати.

У тому, що каже серце, ніхто не винен.

Чи зможе любов розбити печалі rрати?

Чи зможе змінити всесвіт одна людина?

Хтось буде журитись. Хтось — крок до щастя зробить.

Кохання чи спокій? Друзі, а це ж дилема!

Я знаю, що відмолила цю другу спробу.

Терновий вінець — то істини діадема.

ІІІ

Розпаливши багаття щирості,

Білим птахом лечу до тебе.

Знову дощ... Та нічого — виростем

І дістанем долонями неба.

Я з тобою, мій вірний лицарю.

Ти так довго чекав на мене.

Знаю, серце не стане крицею

І не зрадить надій знамена.

Вітерець розмовляє з буднями.

Хмара смуток під серцем носить.

Ми залишимось незабутніми,

Як і наша принцеса-осінь.

Наталя Федько