Василь Ковтун
Коня на переправі не міняють,
Хоча б до берега з ним якось добрести,
Лиш за вуздечку інколи рівняють,
Щоб чого доброго в безодню не сповзти.
Сидять тихенько, ніжно взявши гриву,
Попліскують долонею напружені боки,
Ласкавим шепотом тримають від пориву,
Прилинувши з надією щокою до щоки.
Благають Господа, щоб дав тварині сили,
Не захлинутися у вирі буйних хвиль,
Щоб буревій і злива
бажань не загасили,
Що рвуться полум’ям з напруги сухожиль.
Щоб там на березі твердого суходолу
У вічному боргу перед святим конем
Рятівника обняти і повести в стодолу,
Зігрівши його відданість подякою й вогнем.
Все те можливо, і спасіння й братство,
І хліб розділений зі столу до ясел,
Якщо той кінь – то надбане багатство,
А не уявлений без розуму осел.
Тож коли трапилось, що в буревій і зливу
Якийсь осел тебе все тя́гне до воріт,
Заздалегідь подумай про власну перспективу,
Чи варто взагалі ступати з ним у брід.
25.07.2012р.
Немає коментарів:
Дописати коментар