У кожному із нас - химерний Гоголь...

У кожному із нас – химерний Гоголь,

свій сумнів, манівець, своя стезя.

У змові з чортом чи в розмові з Богом

вирішуєш: коня брать чи ферзя?

Іще тобі болітимуть питання,

коли запахне стружкою сосни:

Хто я? Чий син? В якій землі відтане

душі моєї гріховміст рясний?

Іще коня згадаєш вороного,

що ти на п’яну бабу проміняв,

ще слава-ферзь тобі підставить ногу –

ні гриви, щоб поплакать, ні коня…

Немов мачина – бути чи здаватись? –

десь визріває… Тут би солов’їв!

Та ферзь шепоче: «Чом не цілувати

кайданів срібних? Не чужі ж – свої.

Цілуй – не будеш пилом при дорозі,

такої слави заживеш тоді …»

Став край чужим. Талан спочив у Бозі.

То чи знайдеш, куди себе подіть?

Не чужина – земля, що нею снив ти,

чужа тобі – надщерблена душа.

Регоче демон: драму не спинити.

Ґвалтують пісню. Душить ферзь пташа.

Антоніна Царук