ВІДСТАВКА

Василь Ковтун

Біля Печерської святині,

Куди не має хід бідняк,

Смердючі від тривоги свині

Зібралися на свій сходняк.

Важлива є тому причина,

Щоби вчиняти балаган,

Лякливо кліпнувши очима,

Подав з посади їх кабан.

Це той, що дбає про корито,

Про хлів старенький і харчі,

Що рилом плямкає сердито,

Укравши горщик із печі.

Це той, у кого ломить серце

І за державу щось болить,

Це той, що знає як з відерця

Кому в корито що налить.

Тож не дарма зчинився галас,

Піднявся у подвір’ї віск,

Хатина свинська захиталась,

Вже із підвалів чути тріск.

А все тому що стадо хатнє

Встромило у стілець гвіздок

І муляє те свинство братнє

В свинячих думах про кидок:

Чому наруга наді мною,

За що омана від свиней?

Хіба  з такою я хулою

Повинен вийти із сіней?

Я заслуговую на славу,

Не для розводів кошеня,

Я шахраям найду управу,

Я ж не якесь в хліві щеня.

Із стада, скинувши забрало,

Хтось верещав про теми суть:

Та нас поріжуть всіх на сало,

Та в нас корито заберуть.

Щоб вірно справу уладнати,

Помий хлебнувши про запас,

Заслали вісточку в пенати,

Нехай розсудить свинопас.

Він наймудріший в колі стада,

У нього й слово вожака,

На тім і плямкнула громада,

Лизнувши ще раз з черпака.

А посланці пішли з подвір’я,

Схвативши їжі поміж фраз,

До свинопаса з межигір’я,

Що наповняв свій унітаз.

Той глянув круто із-під лоба,

Не то розбійник не то хан,

Дається у знаки́ хвороба,

Синдром під назвою - пахан.

Свинота зляку помочилась,

А де-хто і наклав в штани,

На тім прелюдія й скінчилась,

Протерли вуха пацани.

Ліниво злізши з унітазу,

Господар світу застогнав,

І видав в нагороду фразу:

Я би такого не прогнав.

Не треба мучити тварину,

Де ми знайдемо ще таку,

Щоб так лизала біля тину

І так трималась на гаку.

А буде далі лізти проти,

То я сплету йому вінець,

Піде на фарш, або на шпроти,

Ну я втомився. Все. Кінець.

Була до діла та порада,

Затих в подвір’ї балаган...

Смердять і нині свині стада,

І їх обісраний кабан.

27.07.2012р.