БЕЗ НАС НЕ ЗВІЛЬНЯТЬ УКРАЇНУ!

Нас убивають поодинці,

 Смерть виглядає випадкова.

 Лише за те, що українці,

 Що свої звичаї і мова.

 Загинув Білозір у Львові,

 І не здригнулась Україна.

 Співав пісні на рідній мові,

 У тім була його провина.

 Звідки взялися оці пси,

 Ці кровожерливі шакали?

 Здавалося, пройшли часи,

 Коли за слово убивали.

 Згадай-но, як у них рука,

 Піднялась на страшне безумство,

 Повішали Івасюка

 І видали за самогубство.

 Згас Симоненко, як свіча,

 Бо на заваді було слово.

 Вмер від побоїв палача,

 Побили ніби випадково.

 Загинув Стус у таборах,

 За Україну, її долю.

 Кати тремтіли, мали страх,

 Та не зламали його волю!

 Здавалося - пройшли часи,

 Та це не можна забувати.

 Бо знову бродять підлі пси,

 І нас продовжують вбивати.

 Лише по тому, смерть кому,

 Була потрібна Чорновола,

 Не важко зрозуміть чому,

 Вона не була випадкова.

 І хто віддав команду: Фас,

 Гонгадзе вбити всім відомо.

 Але за дурнів мають нас

 І брешуть нагло і свідомо.

 В Одесі вбили юнака,

 Кого ця звістка зачепила?

 Максима Чайку смерть така,

 Теж випадкова підкосила?

 Убили просто лиш за те,

 Що вболівав за Україну,

 Любові почуття св”яте,

 Йому поставили в провину!

 Отож, яку державу нам,

 Вдалося ніби збудувати,

 Що дозволяє хижим псам,

 Нас вибірково убивати?

 І на чиїй сторожі пси,

 І хто намітив нову жертву?

 Тому ще не прийшли часи,

 Коли природньо можна вмерти.

 Тож не мовчи, бо загризуть,

 А виламай кола із тину!

 Без тебе псів не розженуть!

 Без нас не звільнять Україну!

 Мирослав Вересюк.