ПОКЛИК

Василь Ковтун

Моя  знедолена країна,

Криниця випита до дна,

Забута пісня солов’їна,

Моя обірвана струна.

Мій зелен-клен у пору спеки,

Мій промінь сонця без тепла,

Мої зажурені лелеки,

Пшениця, спалена до тла.

Моє пусте і голе поле,

Моє обідране село,

Моя журба, моє ж ти горе,

Моє засохле джерело.

Мої надії й сподівання,

Мої моря і кораблі,

Мої рішучість і вагання,

Моя стежина по землі.

Моя цнотлива наречена,

Моя не вінчена любов,

Моє серденько, моя нене,

До тебе кличу знову й знов:

«Прокинься, стомлена матусю,

Прийми і освяти уклін,

А тільки Богу помолюся -

То встаньмо ж разом із колін».

10.01.2012р.