З МОЇХ РУЇН

Підступна й хижа повернулась,

Щоб вбити і сирого зжерти,

В яскраву сукню одягнулась –

Чекай безжалісної смерті!

Для жінки помста, майже втіха,

Проси приречене прощення,

Скоріше в збоченого психа,

Зникає вдаване смирення.

Любов до тебе, наче лімфа,

Стікала сонячного ранку

З моїх руїн… Як хтиву примху,

Трощила, мов чергову склянку,

Своє минуле й сьогодення...

Підводся! За тобою черга!

 ЛЮБОВ МАСЛОВСЬКА