І МЕНІ Б ТОГО ХОТІЛОСЬ

Педагогу, майстрині, поету Галині Жубіль

Щебетушка, пташка мила

До віконця прилетіла.

Заспівай мені ласкаво,

Що на серденьку твоїм?

Де ти, люба, побувала,

Як усі на світі спали,

Що там зорі віщували

В небі з місяцем ясним?

Чи спокійно спиться світу?

Де привітне сонце світить?

І чому не спиш, пташино,

Світанкової пори?

От були б у мене крила,

Ми б з тобою полетіли

Милуватись світом білим,

Як розбуджені вітри.

Ми б сердитих генералів

Співом лагідним приспали,

Ненаситним президентам

Теж снодійного б дали.

І тривожний чемоданчик

Чи нехай від нього ключик

Ми б знайшли у сейфах владців,

А вони б їх не знайшли…

Тільки б знали моря хвилі,

Де ті ключики поділись,

Хай би навіть шепотіли,

Та ніхто б не розібрав.

А ми б далі полетіли

Та багатих розбудили.

Жебракам би ті вділили

Ледь не все з свого добра.

І весь світ би не впізнати,

Де щасливі діти й мати,

Де б прийшов з роботи тато –

Всім гостинчика приніс.

А найменшому Івашку

Змайстрував би диво-пташку,

Отаку, як ти, співуча

Шебетушко на вікні.

І той спів би нісся світом

Найчудеснішим привітом.

І всі б прагнули любові,

Щастя, миру і добра.

Ти про це, пташино мила,

Розповісти прилетіла?

Бач, того й мені б хотілось

У таку тривожну рань.

Та не всі щасливі, пташко,

І тому на серці тяжко.

Неспокійний світ широкий,

Рідний край мій, як вулкан...

А вже сонце в небі синім,

Світ проснувсь, моя пташино.

Добрий ранок, Україно!

От би справдитись думкам.

Перейти б цей розбрат, війни

І зажити всім спокійно,

Милуватися красою,

Що на мить нам, лиш на мить…

Тільки як переконати

Тих на світі – біснуватих,

Що і їх родила мати,

Щоб любов’ю світ зігріть?

Іван Левченко, першодрук, 24 листопада 2012 року