«Не буде мови, то не буде й нас»

ЩЕ в березні 1989-го року при всенародному обговоренні Закону «Про мови в Україні» нам, активістам новоствореного а Каменському осередку товариства української мови імені Т.Г. ШЕВЧЕНКА здавалося, що мине небагато часу – і Україна заговорить своєю народною мовою. І стане українською. Ми тоді свято в це вірили, і тоді від прикрощі за зневажливе ставлення загалу до своєї мови я записав вірша:

Мова рідна, слово рідне

 Нині у вигнанні.

 І духовно люди – бідні,

 Нібито у наймах.

 Загубилось рідне слово

 Поміж українців –

 Стало людям не до мови,

 Лише – до «червінців»:

 Все одно, як говорити,

 Було б їсти завше…

 Та ти спробуй борщ зварити,

 Солі не додавши!..

 Рідна мова – річ крилата,

 Сіль – велика сила…

 Пісня мами, казка тата,

 Що тебе зростили.

 Час будити Україну

 При такому стані,

 Бо в близькому поколінні

 Нації не стане.

Але минає ось вже двадцять три роки, а ця загроза ще залишилась. І захотілось мені людям про цю загрозу сказати. Бо вже і Сергій ТІГІПКО мізки «пудрить» людям тим, що вони, анти українці, можуть навіть з трибуни Верховної Ради висловлюватись російською?! Заговорив би він так з трибуни в сенаті США або в бундестазі ФРН?.. Це ж треба до такого дійти!.. – Щоб отак зневажати свою країну, свій народ… Виходить, що вони – не наші… Зрадники? І чого ви, зрадники, - хочеться спитати, - отак боїтесь вами ж надуманого «екстремізму» партії «ВО «Свобода»? Адже весь «екстремізм» «свободівців» - у тому, виходить, що вони вимагають дотримуватись вимог Конституції України!...

На декалітр* прозорої води

 Додати краплю свіжого чорнила. –

 І як на дослід, подивись туди:

 Вода велика краплю розчинила.

 Нема краплини, наче й не було,

 Бо більша маса краплю «проковтнула»…

 Закон Кі-Ко* лиш запускає зло:

 Щоб мова наша в іншій потонула.

 Не буде мови, то не буде й нас,

 Бо мова нашу душу визначає

 Шануйте мову рідну повсякчас,

 А ні, - то лихо на нас всіх чекає

Але я й досі не втрачаю віру в Україну з розвинутою і всюди вживаною українською мовою народу-господаря на своїй землі. Бо знаю, що надія вмирає останньою. Тож треба вірити і діяти: з любов’ю в серці:

 Немає сили більше на терпіння.

Життя зайшло, здається в кут глухий:

 Згасають всі високі устремління

 І падають кудись у чорторий…

 Та певен, що не все впаде, розтане…

 Не зникне, бо надія ж не вмира

 І силою незгасною постане,

 Мірилом щастя стане і добра.

 І будуть мир і спокій в Україні.

 До творчості повстане все живе,

 В народній мові нашій солов’їній

 Свободою і світлом оживе.

 *- в одному декалітрі – 10 літрів

 ** - закон Ківалова-Колісниченка

 Микола ЛИТВИН,  м. Дніпродзержинськ

Джерело: http://pprosvita.at.ua/news/ne_bude_movi_to_ne_bude_j_nas/2013-01-15-918